Текст пісні "Співак"

Він співав, щоб не плакати. Бог його сценою вів,

Перед ним розступалися камери, квіти і час.

Що то було за місто – Берлін? Філадельфія? Львів? –

Він не знав. Я не знаю. Він всюди співає про нас.

Про найкращий народ. Про найгірший у світі народ,

Що зі свого Єгипту задкує у вільні світи.

Так співав, що здавалось – Господь йому дивиться в рот,

І шепоче так само, як ми: "Відпусти!.. Відпусти!.."

Він співав, щоб не думати, що означають слова,

Ті пекучі слова, від яких вивертається світ,

Від яких підіймається тиск і болить голова,

Від яких прокидається совість на старості літ.

Він співав – і боявся почути найгіршу із тиш:

Коли в рот тобі дивляться всі, а не чує ніхто...

Що то було за місто – Афіни? Житомир? Париж?

Що то було за місце – театр? стадіон? шапіто?..

Він співав, щоб не щезнути так, як зникають усі,

Хто продав тільки голос – а вийшло, що душу продав.

І хрестилася публіка: "...іже Єси в небесі...",

І стискав людям горла якийсь божевільний удав.

Хто смоктав валідол, хто тікав до цигарки надвір,

Хто обурено біг, щоб квитки повернути, до кас...

Він співав. Він молився. Він мав найбезглуздішу з вір,

Ту найвищу з надій – що Господь ще повірить у нас.