Текст пісні "Смерть Агасфера"

Він так довго блудив, що в кінці приблудився до раю,

Відшукав у паркані якусь непомітну діру,

І приліг під кущем, і всміхнувся: "Либонь, помираю...

А цікаво, що буде, коли я і справді помру?.."

З тим собі й задрімав, загорнувшись в благеньку шинелю,

На два розміри більшу, подерту, з чужого плеча,

І приснилось йому, що летить вздовж якогось тунелю

До нестерпного світла Того, Хто в кінці зустріча.

Він Його й не впізнав – бо і звідки ж було пам'ятати

Всіх, кого попри вікна вела прокураторська рать...

Але там, в тому сяйві, була ще та змучена Мати,

Посміхнулась Вона: "Ти стомився, Агасфере, – сядь..."

І коліна нараз підломила небачена втома,

І одвічний удав зняв із горла обійми кілець...

А Вона шепотіла: "Спочинь. Ти тепер уже вдома."

Він мацнув – і впізнав під собою свій клятий стілець.