Текст пісні "Київські атланти"

Коли на серці вже не, а в шлунку ще не рай –

Ти до Будинку Вчених надвечір причвалай,

Де без питва і сала, як Вождь своє "бревно",

Атланти щось підняли і думають: "Воно!.." | (2)

Вони його тримають, втягнувши животи,

Немов напевно знають, що варто їх втягти.

Що – вижили в рік Півня, ще не їмо собак, –

А там настане гривня, і стане все не так!.. | (2)

Ще треба, зрозуміло, стерпіти кілька діб –

І вистачить на мило, і вистачить на хліб,

А, може, й на сорочки хоча б для Атлантид,

Бо он – цицьки, як бочки, а чим прикрити встид?!.

Стоять вони уперто, тримають чийсь балкон,

Хоч, мабуть, легше вмерти, ніж вірити в закон,

Хоч, може, краще вкрасти, ніж думати: "Дадуть..." –

Та небо може впасти, якщо й вони вкрадуть! | (2)

Стоять вони – хоч важко, не йдуть, не п'ють гірку, –

Не вірили Івашку, не вірять Кравчуку,

Та все ж іще не звірі, ще в них людська душа –

Бо й тим вони не вірять, хто кличе до ножа.

Стоять вони патлаті, смішні богатирі,

Атланти, не атланти – та небо ще вгорі!

То ж хтось його тримає, як ми свої штани!.. –

І хто там в біса знає: а, може, то й вони?.. | (2)