Текст пісні "Забута криниця"

Там, де тремтить в долині туман

На світанкових росах,

В'ється стежина в травах густих,

Що їх ніхто не косить...

Стежкою тою, видно, давно

Вже не ходили люди...

В серці журба змахнула крилом -

Що ж на тій стежці буде?..

А на тій стежині стоїть криниченька,

І сумує в ній на денці неба жменька...

Підійду близенько, зазирну тихенько -

Ой, далеко ж тая водиченька!

Мов щастя мить, промчали літа,

Коли кришталь-водою

Розбудила дівчина від сну

Вроду ранкову свою!..

Коли в долонях ніжних несла

Милому воду пити!..

Та не донесла, та розлила -

Не довелось любити...

А тепер до неї, тої криниченьки,

Приліта лиш вітер, вітер-чумаченько,

Та, буває, вночі ясен місяченько

Загляда, мов сивий кониченько...

До криниченьки я прихилюсь,

Степу вдихну дурману

І журавлем води, мов колись,

Знову собі дістану...

Знову нап'юсь її досхочу,

Дива того земного -

І заніміють, може, тоді

Болі мої й тривоги...

Хай уста остудить тая водиченька,

Згадку щемну збудить у моїм серденьку

Про росисті ранки, про слова любенькі

Біля степової криниченьки!..