Текст пісні "Сезонна робота в Карпатах"

В Карпатах повітря прогрівається

Швидше ніж усюди, ясна річ –

Гори, ліс, зелений туризм,

Але навіть тут трапляються

Речі загадкові й моторошні.

Скажімо, рік тому на лісовій дорозі,

За пару кілометрів звідси, вбили жінку.

Поліція намагалась когось знайти,

Але кого ти в горах знайдеш –

Найближчі потенційні вбивці живуть

За двадцять кілометрів звідси,

Себто в Словаччині. Але щось вони

Собі там винюхали, натякали

Що знають убивцю, але не скажуть –

Аби не заважати слідству.

Не знаю, не знаю, що вони досліджували,

Але слідству справді краще не заважати.

І тепер всім, хто проходить цією дорогою,

Скажімо, о пів на першу ночі,

Обов'язково стає моторошно,

Ця атмосфера смерті хапає тебе за волосся

І підіймає над деревами, і ти бачиш

Всіх потенційних убивць, і боїшся ступити

На землю, яка вже прогрівається,

Вже прогрівається...

Давайте подумаємо, радились поліціянти

Поміж собою, як це могло бути:

Ось вона вийшла на дорогу і побачила

Цих похмурих чоловіків, які переганяли

Глухими дорогами свої отари.

І ось вона стала просто проти них

І кожен із них подумав – ось ця жінка,

Яка несе сум'яття у наші душі,

Яка внесе розбрат поміж наших овець,

Яка дістане флейту і наші вівці,

Гордість сільського господарства республіки,

Підуть за нею в безчасся і морок.

І що в такому разі було далі? –

Далі намагались докопатись до правди поліціянти.

А далі один із них заговорив:

Браття, я знаю, що ви думаєте, ви думаєте,

Чи стане у нас снаги зупинити її, цю жінку,

Яка хоче забрати наші душі і наших овець,

То ось що я вам скажу –

Подих туману стоїть за цієї жінкою,

Вільгість і тьма пливуть з-під її повік,

Трепет огортає мене, коли я дивлюсь їй у вічі.

Ну, а після цього вони, мабуть,

І проламали їй череп сокирою. -

Так, погодились усі поліціянти,

Мабуть так воно і було...

А потім, коли вони лишили її посеред дороги,

І пішли далі зі своїми отарами,

З лісу сторожко почали виходити духи,

Чорні духи туману, почали виходити

Потопельники із найближчого озера,

За ними вийшли дзвонарі з найближчих церков

І крадії побутової техніки з найближчої станції,

За ними йшли одинокі рибалки, котрі виловлювали

В гірських потоках мертвих птахів,

Йшли монстри з найближчих урочищ,

Тягнучи за собою возики з супермаркетів,

Ішли трактористи, які вивозили ліс

І платили за нього золотом і дизельним паливом,

За ними виходили лемки – ці растамани Карпат,

З усім своїм крамом, з клунками, грамофонами,

Файками і молоком...

Виходили, мовчки ставали над нею і говорили:

Джа проклав цю дорогу між теплих буків,

Джа поклав тобі серце між лопаткою

І лівим соском.

Дихаймо, сестро, разом, співаймо разом –

Це небо Карпат, синє, мов кольори пепсі,

Зелене, мов океан, пливімо, сестро, разом,

В теплі нори Гарлему, в наш тихий

Лемківський Гарлем з його димами і соусами,

З чорних портів Гамбургу,

З барвистих портів Амстердаму.

Ага, скоріше за все, так воно все і було –

Хитали головами поліціянти, -

Мабуть саме так, інших варіантів просто немає.

Ох, - додавали, - це таємниче життя,

Невмотивовані вчинки.

Трава обплітала їхні черевики,

І лісові жуки заповзали їм до кишень

І мучились там від самотності...