Текст пісні "Натаха"

Глибока ніч стояла над нами,

І зорі світили нам із піднебесся...

І ось саме цієї глибокої ночі

Ми вибирались із Бундесу.

І коли така ніч і нікого навколо,

І по радіо всі говорять

Лише польською мовою,

На крайняк — німецькою,

Завжди згадуєш усіх рідних і близьких...

Ось і я згадував собі,

Згадував, і не міг згадати.

Як же так, думав, все життя —

Як оце польське радіо:

Жодної тобі поваги до православних,

Демократія, думав я,

*бав я таку демократію!..

Що приховувала ця ніч?

З чого все почалось?

Партнери в Берліні,

Стрілки під російською синагогою,

Нормальний курс,

Гарантія на півроку з правом продовження.

І оця ось жінка, ці ночі, повні вогню,

Готель, в якому вона працювала,

І я шепотів їй —

Приспів:

Не плач, моє серце, не плач,

Не муч душу свою картонну,

Ми з тобою побачимось

З того боку кордону,

З того боку життя,

З того боку державної митниці!..

Ми з тобою зустрінемось

Де-не-будь в районі Вінниці!..

Я люблю цю країну

Навіть без кокаїну,

Небо це березневе,

Без тебе, серце, без тебе...

Кину все, що виніс,

Перепродам свій бізнес,

Вийду на берег Дунаю -

Там і сконаю!..

І ось ми разом вибирались із Бундесу,

З її документами і моїми боргами,

Наче Марія і Йосип на двох віслюках,

Купуючи на заправках лише найнеобхідніше —

Консерви і презервативи.

Вже десь під Варшавою, коли і консерви не лізли,

І радіо глохло від утоми,

Я почав засинати, піднімаючись у піднебесся.

Саме тоді на трасі з'явився мотель.

Вона його помітила першою.

Першою вона до нього і увійшла.

Натаха, просив я її, тільки не радіо,

Лише пару годин, Натаха,

Дай охолонути своєму силікону,

Вимкни на*уй це радіо "Марія",

Що ти хочеш почути?

Які новини можуть бути у католиків?

В них немає новин з часу

Останнього хрестового походу.

Дай відпочити своєму серцю, шепотів я,

Дістаючи свої пилки і ножиці,

Дай йому відпочити...

Приспів.

За дві години, прокинувшись,

Витягнув її з душу і переніс до машини.

Ну, думаю, справді —

Не ховати ж її до багажника,

Тупо якось: кохану жінку совати в багажник,

Хай уже сидить поруч зі мною,

Доїду до Мостиська — поховаю по-людськи.

І вже на самому кордоні, не знаю,

Що зі мною трапилось,

Ранок був холодний і свіжий,

І я на якусь мить відійшов собі відлити.

І саме тоді вони й випасли наш мерседес —

Троє берлінських знайомих, ішли по сліду,

Винюхували нас серед темних доріг,

Тепер стояли біля машини і говорили —

Тихо, говорили один до одного,

Тьолка спить, він десь поруч,

Тихо, не розбудіть тьолку,

Не розбудіть тьолку...

Що такий смурний, братішка, —

Запитав український таксист,

Вже на виїзді з Мостиська, —

Що за діла? А що я міг йому сказати?

Я ніби пілот Люфтваффе,

Так ніби юнкерс мій підбили,

А сам я встиг вистрибнути.

Мені б тішитись, а я стою посеред лісу,

І лише повторюю: бля**, ну звідки тут

Стільки білоруських партизанів?

Ну що, далі водій почав співати,

Ясна річ — бандитські пісні,

Такі поморочені, що їх

Жодними словами не перекажеш,

Але, якщо переказати своїми словами,

То вийде десь приблизно отак,

Як у нас зараз виходить:

Приспів.