Текст пісні "Звонімір Бобан"

Скільки доводилось бачити даунів,

Але таких навіть я не бачив -

Один у футболці Звоніміра Бобана,

Інший - у футболці Бобана Марковіча,

Така собі збірна Югославії з клоунади.

Ага, і ось вони сідають до вагону

І відразу дістають карти

І починають грати на гроші.

А грошей ні в того ні в іншого немає.

Але чорта з два, - думає Звонімір Бобан, -

Зараз я роздягну цього клоуна, -

Думає він про Бобана Марковіча, -

Зраз я виб'ю з нього все гівно...

І Звонімір Бобан говорить Бобану Марковічу, -

Братіку, братішка, нам головне,

Аби нас не зсадили до Відня,

Бо вже у Відні все буде до наших послуг,

І шенген упаде нам до рук,

Мов перестигла груша. Проститутки, братіку,

Витиратимуть нам кросівки своїми косами,

Ми в'їдемо з боку Братислави,

На віслюках, як два Ісуса,

Ти і я, братіку, ти і я!

Ага, - відповідає Звоніміру Бобану

Бобан Марковіч, - аякже: як два Ісуса,

Виб'ємо з цього міста все гівно,

Перехопимо в цих українців

Ринок крадених мобільних телефонів.

Ти лише уяви, братіку,

Скільки у світі загадок і таємниць,

Скільки борделів і крадених телефонів:

Нам життя не стане,

Аби об'їхати наші угіддя на віслюках.

А той йому і відповідає:

Стане, братіку, стане,

Життя розтягується, мов баян,

Я буду тягнути його в один бік,

А ти - в інший...

І ось вони їдуть,

Закинувши нагору чорну валізу,

В якій лежить, складена вдвоє,

Їхня велика слов'янська ідея,

І ця їхня велика слов'янська ідея -

Акробатка з женевського цирку, дівчинка,

Яку вони склали вдвоє і запакували до валізи,

Час від часу витягуючи її назовні

Й ділячись із нею хлібом і ракією.

Головне - довезти слов'янську ідею до Відня,

В'їхати в місто на чолі автоколони прочан...

У світі стільки незайманих душ,

Стільки нескорених протестантів

І некрадених мобільних телефонів,

Що лише встигай розтягувати це життя...

Ну що, далі вони починають співати,

Зрозуміло - балканські пісні,

Такі безкінечні, що їх навіть

Своїми словами не перекажеш,

Але приблизно таке:

Коли сонце стає над Балканами

І першим своїм промінням торкається

Хвиль Дунаю, вони - хвилі Дунаю -

Починають підсвічуватись,

Ніби на дні лежать золоті червінці,

І тоді хоробрі солдати сербської гвардії

Стрибають у Дунай

Разом зі своїми рушницями,

Аби дістати золоті червінці

Для дівчат з портових кварталів.

Так вони й тонуть -

Разом зі своїми рушницями,

І хвилі Дунаю волочуть їх

Піщаним дном у напрямку моря,

І від їхніх темних-темних мундирів

Море називається Чорним...