Текст пісні "Легенда"

Дівчину вродливу юнак покохав:

Дорожче від неї у світі не мав.

І клявся, божився, що любить її

Над сонце, над місяць, над зорі ясні.

Тебе я кохаю. За тебе умру...

Віддам за кохання і неньку стару!

Та мила його не боялась гріха:

Була, як гадюка, зрадлива, лиха.

Всміхнулась лукаво і каже йому:

Не вірю, козаче, коханню твому.

Як справді кохаєш, як вірний єси,

Мені серце неньки живе принеси.

Юнак мов стерявся: не їв і не спав,

Три дні і три ночі він десь пропадав.

І стався опівночі лютий злочин:

Мов кат, витяв серце у матері син...

І знову до милої, з серцем в руках,

Побіг, і саженний гонив його жах.

Ось-ось добігає, не чуючи ніг...

Та раптом спіткнувся і впав на поріг.

І серденько неньчине кров'ю стекло,

І ніжно від жалю воно прорекло...

Востаннє озвалось до сина в ту мить:

Мій любий, ти впав... чи тебе не болить?