Текст пісні "Доля поета"

Повернувся поет із небесних доріг,

В рідне місто своє шлях далекий проліг.

Зупинився на мить, роздивитись не встиг,

Як у вирі людськім вже у бронзі застиг.

Приспів:

А над ним цвітуть його "скарбони",

Плаче дощ і тихо пада сніг,

І сплелись беріз високих крони,

Вітер листя кидає до ніг.

Він тут був і не був, у добі непростій,

Із тавром "дисидент" – без ілюзій і мрій.

Та від підлості й зла боронився пером,

Словом недругів пік, одержимий добром.

Приспів.

Залишились навік із сонетів вінки.

Невибагливих літ – писанки, писанки.

Час не все замете... правда боса завжди,

Дмуть вітри, а проте – кам'яніють сліди...

Приспів.