Текст пісні "Трубач"

Дня 14-го липня 1826 року прийшла подія,

Що потрясла цілим Львовом:

Стара Ратушева вежа по полудні зарисувалася

Й о годині чверть на сему вечором

З великим тріскотом завалилася.

Наперед вже опорожнено ринок з людей

Але все таки в звалищах погиб трубач

Двох жовнірів і кількох робітників.

З отого дня суремного, як завалився Ратуш,

Усе навіки зважене і вписане в архів,

Понесено у людности не так велику втрату:

Погиб трубач двох жовнірів і кількох робітників.

Маленька апокаліпса на ринковому пляці -

З розпуки позіхнуло трагічне місто Львів,

Мов гер таємний радник над аркушем реляції:

Один трубач двох жовнірів, кількох робітників.

Зібрали вдовам на свічки, а матерям на ліки,

Дітей відняли в інтернат на кашу для сиріт.

На поминках буяла чернь і мандрівні каліки,

І гупав культями о брук увесь калічий рід.

І кожен чесно їв, і чесно пив, і плакав, як умів -

Погиб трубач двох жовнірів, кількох робітників.

Поховані під вежею, вони ввійшли в комори,

Де світло мре і твердне кров, де вже не чути з тьми,

Як на майданах і в шинках реве життєйське море,

Там інше світло і воно біліє над кістьми.

Вони зійшли в підземну хлань, немовби в інше місто,

Їх не любили на землі й забули серед хмар.

Ішов попереду трубач, він дув натхненно й чисто,

Так, ніби не трубу тримав, а золотий ліхтар.

Коли ж посмертні очі в них зітліли, мов одежа,

Вони злягли на дно камінь, плече коло плеча,

Лиш не вгавав, як джерело і виростав, як вежа,

Таємний і хрипкий сигнал - відозва трубача...