Текст пісні "Балада про гуцулку дівчину і гору"

Коли весна до гір прийшла,

Черешня дика розцвіла,

Сорочку вишиту

Гуцулка одягла.

Ходила по крутому зворі,

Дивилась на узори,

На тії обереги,

Що берегли її.

Від блуду і облуди,

Від чарів і спокуси,

Зміїного укусу,

Від злого і лихого,

Що є в її краю.

Та від кохання щирого

Вони не берегли.

Не берегли вони

І від червоної чуми.

Коли весна до гір прийшла,

Черешня дика розцвіла,

Сорочку вишиту

Гуцулка одягла.

Ішла вона до шлюбу

Із милим залюбки,

А поруч веселились

Дівчата й парубки.

Гукнув хтось враз: "Облава!" –

Аж гори затряслись. –

Від верб, де переправа,

ЕНКаВедисти йшли.

Взялись за кріси хлопці –

Відважні парубки,

І – жити чи не жити,

А честь слід вберегти!

І – жити чи не жити,

А честь слід вберегти! –

Так їх діди повчали,

Так вчили їх батьки!

Коли замовкли кріси,

Приплюснувся Горган –

Вдовкіль палали стріхи,

Стелився дим-туман.

Гуцулка-наречена

Лежала на траві,

Поранена у груди –

Сорочка у крові.

Стоїть гора висока,

І звори ї круті,

Узори-обереги

На ній, як світ, ясні.

То дівчина-гуцулка,

Ізцілена від ран,

Горою вранці стала,

Щоб берегти свій край!

Від блуду і облуди,

Від чарів і спокуси,

Зміїного укусу,

Від злого і лихого,

І від червоної чуми!

І від червоної чуми!