Текст пісні "Індія (архів)"

Індія починається з того,

Що сняться сни про виправу на схід

І вони сюжетні, вони, наче фільм,

По якому блукаєш героєм-духом.

Просто чуєш сурму або ґонґ, або дзвін води,

Або голос, який шепоче: "Встань і йди!",

Але ти не певен, чи серцем почув чи вухом.

Індія - це не зовсім півострів, це материк,

Що межує з Нічим, ані атлас, ані словник

Не враховують факту, що світ оповитий Нілом.

Що зірки на небі то, власне, одна з вистав

У театрі Бога і, видно, час не настав -

Площину нам легше вважати кулею, тілом.

Ми вважаємо кулею те, що пласке, мов корж,

Але ти, почувши різке й наказове "марш!",

Добуваєш меча і рушаєш на схід, аби вмерти.

І лаштуєш загін веселих і злих зарізяк,

І вони в поході співають приблизно так,

Як ангели в небі нічні херувимські концерти.

Площина - це пустелі й царства, хребти, міста,

Над якими лишень атмосферна густа висота

В сім ворожих небес, і яка з них розрада чи манна!

Тільки, втративши коней і друзів, увесь обоз

З виноградною впертістю кручених битих лоз

Ти проб'єшся туди, де доречне слово "рахманна".

Марко Поло казав неправду, коли запевняв,

Нібито мули, воли, осли над проваллями тьми

І шматками імли привели його далі на Схід до Китаю.

Марко Поло, певно, спав у сідлі.

Адже далі на схід немає землі,

Адже Індія - це межа, це те, що скраю.

Про який там Схід можна казати, якщо є стіна,

За якою велике й німе Ніщо,

І Воно не любить нас не знати за що,

Як здається нам, бо насправді Воно ніяке.

Так що тут зупинка для прощ і пущ,

Тут останній камінь і дощ, і кущ,

І тому гординю в собі розплющ:

Ця стіна не з тих, які беруть зарізяки.

Ця стіна - це примара така, об яку

Розсипається Азія з її масивом піску,

Розбиваються валки всі в її тупику,

А над нею вже інший вимір, там Бог, світила.

Але ти - приблуда, і доля твоя така:

Мандрувати на схід, поки тече ріка,

Поки маєш надію, що з тупика можна все-таки вийти

Ціною дурного тіла.