Текст пісні "Історія Уманьського Парку"

Темна велич алей

Урочиста тиша

На славу кохання

До жінки Софії

Збудував пан Потоцький

Парк той чудовий,

Що в Умані є,

Для жінки з душею потвори.

В пана син був

Зміюка на серці.

Як Софію побачив

Сказав "Буде моєю"

"Я бачу те тіло,

І чорна заздрість повільно вбиває.

Дзвін по душу мою,

А душі то й не має

То віддай же себе,

Моя любая панно,

Чоловік твій старий,

А вмирати ще зарано!"

Про стидобні зради

Старий Фелікс прознав

Помер, але прокляв на віки,

Але вибачень не дав.

Залишилась сама

В парку затишном гуляючи

Про пристрасті кохання

Пасинка згадаючи

"Я бачу те тіло,

І чорна заздрість повільно вбиває.

Дзвін по душу мою,

А душі то й не має

То віддай же себе,

Моя любая панно,

Чоловік твій старий,

А вмирати ще зарано!"

Померла в перепокоях

Схоронили бідолашну

Та мабуть в піднебесях

Не забули їй зраду...

На цвинтарі в могилу

Блискавка попала

Розколола й спалила тіло

То був останній гнів пана .