Текст пісні "Марія Оранта"

Дика темрява морочить листопад,

Затопила жовте золото землі.

Сиве срібло розтіклося і зійшло,

Синім сяйвом спалахнув і згас Дніпро.

Розірвала морок ранкова зоря —

Запалила на соборах куполи,

Гнівне сонце у стрільчатеє вікно

Буйний струмінь — промінь в браму протягло.

Запалило, засвітило, розбіглось

Полум'я то чистим, золотим вогнем...

І раптом — очі...

Дивнії очі крізь тисячиріччя

Затурбовано глянули зверху,

Розкриті долоні і між ними — очі...

Очі тривожні тануть у серці,

Ллється у серце кохання... без краю.

Дарує кохання Марія Оранта.

Розлітались вранці сизі соколи,

Рознесли вогонь по краплі на крилах.

Так і я, в яких краях, в якій землі,

Де б не був, твоє кохання ніс, як птах.

Пили коні води Немана — ріки,

Все цвіло, дурман жахливо-чарівний.

Заморочила чаклунка лісова -

Незнайомая весна... на чужині.

Захопила, закрутила, розплескала

З серця кохання. Пустеє серце...

Пусте серце - серце без кохання,

Наче живе, але як мертве.

Загублене листя — люди без кохання.

Але стечуть води в сонячнім місті,

Ріднім краї, святій Софії:

Дарує кохання всім Марія Оранта!