Текст пісні "Сільська церковця"

Вона стоїть, її вже сотні літ,

І поглядом націлена у небо,

Немов ракета здиблена в політ,

Із світу іншого прилетіла до тебе.

Вона стоїть, а поруч все біжать

Роки волами, кіньми, літаками,

Пливуть у безвість, мов за раттю рать,

У війн яри (*), що поросли гробами.

Вона стоїть, хто камінь тут поклав,

В її основу першу звів цеглину,

Шматок гіркий од серця відірвав,

Офірував з плеча свою свитину.

Вона стоїть, збудована за гріш,

За грейцер зведена, але за той останній.

Як на межі добра і зла стоїш,

А далі, все – кінець людської грані.

Вона стоїть, задивлена увись,

Розкута і обміряна вітрами,

В ній предків заповіт - послухай, зупинись, |

Це він бринить: "Ми не були рабами". | (2)

Вона стоїть, часом догляне хтось,

І з віри чи з добра ще й кине щось на тацю,

І вдячно з вівтаря так дивиться Христос -

Той предок мученик, що увіковічив працю.