Текст пісні "Байстрюки"

Колись гітару я вперше в руки взяв,

Я думав скажу людям щось про волю.

Та я даремно, мабуть, все співав,

І часом серце вхоплює від болю.

Якісь настали такі сумні часи,

Я в них нічого второпати не можу.

Немов сновида, по Станіславі ходжу,

Де не подивлюсь - Господи, спаси.

Який же ж там спів,

Хіба що знов - анекдоти.

Де ж ти пропав, патріоте,

З тих перших років?

Була ідея і горді пропори,

Але, на жаль, то все пішло у вчора.

Бо нині що? Замкнися та жери,

Були б своя купюра та комора.

І кожен з нас замкнувся сам в собі,

Немов слимак або як черепашка.

Носити панцир, хай воно і тяжко,

Але якось безпечніше в юрбі.

Ми втратили щось,

І маєм небо у хмарах,

І по суцільних базарам

Ми несемось.

Він був актор, тепер купи-продай,

А той поет - міняло та мішечник.

І повний шлунок - єдиний його рай,

Тепер за нього думає кишечник.

А той доцент подався за кордон,

Не на сімпозіум, а також із торбами,

Він би і сам продався з тельбухами

За пару баксів, марок або крон.

Немає проблем,

Ми - бізнесмени завзяті,

А що в занедбаній хаті -

То якось проживем.

Тепер держава стала нічия,

Кому охота, той і розкрадає.

Усі крадуть, усі, але не я!

Мені байдуже, моя хата з краю.

Чи ми свідомі, хто ми є такі?

Чому говорим: Україна - мати?

Чи вже не годі самім собі брехати?

Ми не сини її, звичайні байстрюки.

Який же ж там спів,

Хіба що знов - анекдоти.

А ти помовч, патріоте,

Не треба слів...