Текст пісні "Пробач, рідненька"

На щоках її краплини сліз,

Що блищать у мерехтінні свічки,

На столі портрет, на нім наскіс,

Наче вирок долі, чорна стрічка.

З площини портрета мовчки син

Дивиться своїй матусі в очі.

І здається їй, неначе він,

Поглядом отим сказати хоче:

Приспів:

Я зробив усе, що тільки зміг,

Щоб не вмерла Україна-ненька,

А себе від кулі не вберіг,

Ти пробач, пробач мені, рідненька...

Непоправній дійсності страшній

Все ще не бажає вірить мати.

Їй здається, що синок живий,

Лиш на хвильку щойно вийшов з хати.

Що за мить він знову зайде в дім,

На добраніч щиро побажає...

Але ні, не чутно сина слів,

Лиш в очах його вона читає:

Приспів.

Наче скарб бере портрет вона

Зі стола тремтячими руками:

"Як я буду в світі цім одна?

З вуст чиїх почую слово мамо?

Хто тепер, коли прийде та мить,

Назавжди закриє мені очі..."

Хто, дитино?" Але син мовчить,

Поглядом лиш ніби їй шепоче:

Приспів.