Текст пісні "Стріляли, зрештою, свої..."

Стріляли, зрештою, свої...

... В квітні були зняті мої вірші у "Зміні",

Зарізані у "Жовтні", потім надійшли

Гарбузи з "Дніпра", "Вітчизни"

3.09.1963 р.

(з щоденника Василя Симоненка)

Таки прострелений словами

У пружні груди й навздогін -

Як по землі з дзвіниці дзін -

Він впав, хитнувся перед нами

І роздавив слова-лаї.

Стріляли зрештою, свої -

Та тільки вельми завидющі,

Що красивіший він, що дущий...

Свавілля обійма гаї...

Дзвін знов цілується з громами

І з тишою в очах у мами,

Він перепитує її:

"Стріляли, зрештою, свої?.."