Текст пісні "Золото Полуботка"

Скільки ж наша земля породила вже тих,

Хто ховав і ховає усюди по світу і срібло, і злато,

Хто для себе, а хто до скінчення часів не простих...

Прямо скажемо – дуже багато...

І не першим, мабуть, був відомий у світі уже

Той, хто в діжках відправив у схрони дукати

Золотії до Англії, в котрій чесність є понад усе,

Котра завжди готова відразу і все повертати...

Йшли роки, йшли й проходили цілі століття,

Вже не в діжках, а в банках ховають дукати

Будь-де навмання,

Мабуть, просто за звичкою, й цілі обійстя,

А весь світ обіцяє віддати нам... чоботи з бугая...

І от врешті діждались, діждались ми кращих часів,

Бо не ждемо ми більше, як дівка,

Що діждеться, гарна, всього й на печі,

І повернуть нам злато тепер навіть з самих далеких країв...

Гей, злиденні й обмануті, швидко розкрили свої гаманці!

Розкриваймо ж швиденько, хутчіше свої портмоне,

Кожен з нас тепер може і торбу дукатів отримати,

Тільки перш ніж отримати – той, хто іще не дурне –

Має плату хорошу віддати, й не треба, панове,

Каструлями гримати...

Бо злякати ми можемо тих, хто нарешті нам все віддає,

Тільки ж, людоньки добрі,

Чекайте терпляче й не гримайте ви у каструлі,

А та плата, що треба віддати, і зовсім не платою є,

А інакше, панове, повернуть нам знову все злато

У вигляді дулі...

Мабуть завжди, як дурневі, думкою нам багатіти,

І ніколи не прийде до рідного краю жаданий прогрес,

Нумо ж, браття, до діла, інакше лишається нам тільки скніти,

Коли й далі ми вірити будемо в обіцяну манну з небес...