Текст пісні "Галілей"

По безмежних просторах знайома путь

Не втомила землю і досі,

Бо ось знову дощі ідуть,

Осінь...

І коли повз кав'ярні, де теплі огні,

В черевиках іду подертих,

Чогось раптом спокійно-спокійно мені –

Чи то жити, чи вмерти...

Ах, ця осінь!

Це з нею постійно так:

Стисне серце в малий кавалок, –

І ось дні –

Наче сірий тифозний барак,

А за вікнами плями галок.

Гей, спокійні, досвідчені! Всякі! Ви!

Чиї щелепи мов обценьки!

Я тихенький, тихенький. Тихіш од трави...

Взагалі я дуже тихенький.

Не потрібно, звичайно, такої бридні

Тим, що мають нервову систему хорошу!

Ну, а я, хто обідає раз на три дні,

Інакше не можу!

Може, й справді такий обиватель я,

Що весь біль мій – пальто без вати;

Тільки ж, може, це з того, що я відтіля,

Де закон – не по разу вмирати!

Що я можу про себе сказати ще?

Бути щирим – не всім зуміти! –

Хіба те, що під сірим вечірнім дощем

Десь на розі вити б і вити.