Текст пісні "Музей забутої любові"

На віях дощ... І солоніє мить...

Блідніють сни рожево­кольорові...

У затишку моїх сумних пісень

Тепер ­музей забутої любові...

Тут, навіть, простір – цінний експонат

І тиша промовляє так вагомо...

Тут всі стежки вже спалено... Назад

Тепер не повернутися нікому...

На шибці січня дивна акварель,

Ми підсвідомо ще складаєм ноти...

Щоденник мій – самотній менестрель,

Терпкі, цілющі ліки від скорботи...

Тремтить рука... А як душа тремтить...

В музеї цім історія висока...

Тут десь за склом живе щаслива мить,

Що відібрала мій щоденний спокій...

Святочно так, як в церкві при свічі...

Німіють строфи і німіють рими.

Тут, навіть, не молися... Тут мовчи...

Під почуттями світлими моїми...

Тут музика нечувана щораз

Перегортає сторінки у слові,

А томик віршів, як іконостас,

Від нас самих врятованій любові...