Текст пісні "Балада про рідну пісню"

То не лебеді кричали, не сполохані зигзиці

То ловили яничари українок білолицих.

Степовими кураями налетіли ніби круки.

Рвали ітло нагаями, ще й ламали білі руки.

Потішались до світанку, все спалили до билинки.

Йшли при конях полянки, цибеніла кров на литки.

А коли дорога дальня відняла останні сили,

Забреніла раптом пісня та й знялася в небо синє.

Зацвітала буйним цвітом, билась в горі о причали.

То чиї ж, скажіть, ви діти, яничари, яничари?

Яничари, яничари, чи не так співали мами?

Яничари йшли і мовчали, тільки плямкали губами.

Ніби вчувши голос мамин, притулилися до циці.

Першим кинувся отаман, заволав без тями - цитьте!

Та мелодія широка залила ревіння кляте,

забивали кляпом рота, виривалося з-під кляпу.

Чи не кобзи і цимбали вам озвуться над світами?

Пісню шаблями рубали, плюндрували копитами.

Вже від бранок тільки шмаття,

а вона все лине й лине.

Ніби кара і прокляття, біла туга України.

Не туман стояв із зілля, не сичі в гаю кричали.

Середж степу з божевілля, землю їли яничари