Текст пісні "Поетова коханка"

Її любив поет. Отим і знаменита.

А врода і краса давно уже не ті.

Малеька, мовчазна, легендами повита,

Живе тепер вона у гордій самоті.

Жоною не була. І матірю не стала.

Гойдає листопад завії золоті.

Як рано він пішов, як пізно возсіяла

Зоря його гірка, захмарна у житті.

Портрет у рушниках, старі листи в комоді,

І згадки голубі, і в небі глооуби...

І одсвіти його суворої судьби

не меркнуть дотепер в її пригаслій вроді.