Текст пісні "Пастораль ХХ сторіччя"

Як їх зносили з поля!

Набрякли від крові рядна.

Троє їх, пастушків.

Павло, Сашко і Степан.

Розбирали гранату.

І ніяка в житті Аріадна

Вже не виведе з горя

Отих матерів.

А степам будуть груди пекти

Ті залишені в полі гранати,

Те покиддя війни

На грузьких слідах череди.

Отакі вони хлопці,

Кирпаті сільські аргонавти,

Голуб'ята, анциболи,

Хоч не роди!

Їх рвонуло навідліг.

І бризнуло кров'ю в багаття.

І несли їх діди,

Яким не хотілося жить.

Під горою стояла вагітна,

Як поле, мати.

І кричала та мати: -

Хоч личко його покажіть!

Личка вже не було.

Кісточками, омитими кров'ю,

Осміхалася шия

З худеньких дитячих ключиць.

Гарні діти були.

Козацького доброго крою.

Коли зносили їх,

Навіть сонце упало ниць.

Вечір був.

І цвіли під вікнами мальви.

Попід руки держала

Отих матерів рідня.

А одна розродилась,

І стала ушосте - мати.

А один був живий.

Він умер наступного дня...