Текст пісні "Усе - навіки"

навік приставши до свого життя,

його я краю, до грудей приклавши:

так нарізають хліб, усіх зібравши,

і роздають ізпоконвік буття! –

я по живому краю,– тулю, чи обіймаю,– тебе, моє життя.

навік приставши до землі й зірок,

до хмар у небі та самого неба:

я й не живу, як – видається – треба;

крила майструю із одних думок! –

а сонце наробляє в них дірок.

навік приставши своїх відчуттів

і інтуіцій, щирих мов молитви,–

мандрую я у поспіху гонитви,

у пошуці то сенсів, то богів! –

до їхніх оберегів-берегів.

я є мов вітер; я іду, мов дощ,

що завжди – летом! – досягають краю:

я гаю час, останні сили гаю...

а шлях іще не весь, і ще не час для прощ! –

і вже не йде, а – падає на землю дощ:

без маяття. без вороття.

без маячні про майбуття.

на повній швидкості життя!

...гризу сухий окраєць власного буття;

чекаю на свій дощ. майну за ним і я!..