Ннітіч Міла - Українське попурі (бек)
Мінус для співу

Я піду в далекі гори, на широкі полонини

І попрошу вітру зворів, аби він не спав до днини.

Щоб летів на вільних крилах на кичери і в діброви

І дізнавсь, де моя мила – карі очі, чорні брови.

Мила моя, люба моя, світе ясен цвіт.

Я несу в очах до тебе весь блакитний світ.

Я несу любов-зажуру, мрію молоду,

І сади цвітуть для мене, як до тебе йду.

***

Тиха вода, Тиха вода греблю рве,

А мене вночі, А мене вночі Синьоокий леґінь жде.

Кличе леґінь, Наче лебідь, до води

Та шепоче ніч - Краще не ходи...

Як не знаєш броду, Не ходи у воду,

В тій воді високій Ти загубиш спокій!

Та вода кохання, Чиста, як світання.

Хто не пив ту воду, Не кохався зроду!

***

Ой водо-водограй, грай, для нас грай.

Танок свiй жвавий ти не зупиняй.

За красну пiсню на всi голоси

Що хочеш, водограю, попроси.

Струни дає тобi кожна весна,

Дзвiнкiсть дарує їм осiнь ясна.

А ми зіграєм на струнах твоїх -

Хай розiллють вони радiсний смiх.

***

Ти признайся мені, Звідки в тебе ті чари,

Я без тебе всі дні У полоні печалі.

Може, десь у лісах Ти чар-зілля шукала,

Сонце-руту знайшла І мене зчарувала?

Червону руту Не шукай вечорами, —

Ти у мене єдина, Тільки ти, повір.

Бо твоя врода — То є чистая вода,

То є бистрая вода З синіх гір.

Бачу я тебе в снах, У дібровах зелених

По забутих стежках Ти приходиш до мене.

І не треба нести Мені квітку надії,